Коли прийшло повідомлення, що мої роботи потрапили до шорт-листа конкурса "Фотограф року 2014", я дуже-дуже зраділа. Негайно перейшла за посиланням, щоб побачити всі попередньо відібрані (потрапляння до шорт-листа не означає, що саме ця робота отримає хоч якесь місце хочь в якійсь категорії; це просто означає – "відібрано"). Побачила і – засумувала: переважна більшість із них була концептуально міцна, можна навіть сказати, сучасно мистецька. Поруч із ними мої, зовсім не концептуальні, скоріш за все так і залишуться "просто відібраними", подумала я. Але на церемонію поїхала.

Все сталося, як я і думала: одне за одним місця роздавалися іншим гарним фотографам, третє-друге-перше, третє-друге-перше в кожній категорії, що їх загалом було чи не півтора десятка. І коли нарешті було названо найголовнішого переможця (а це в самому кінці), я почала розстібати рюкзак, щоб витягти шолом, бо прийхала на церемонію на велосипеді. І тут, прямо як в кіно, композиційно красиво, виразно лунає: "Приз глядацьких симпатій отримує...", я втрачаю свідомість, але йду вперед, йду отримувати привітання, йду у світло, славу і аплодисменти, йду, намагаючись ступати обережніше, щоб контактні сандалі не цокали занадто голосно.

перше вересня - приз глядацьких симпатій, фотограф року 2014

 

перше вересня - приз глядацьких симпатій, фотограф року 2014

 

перше вересня - приз глядацьких симпатій, фотограф року 2014

 

перше вересня - приз глядацьких симпатій, фотограф року 2014

 

перше вересня - приз глядацьких симпатій, фотограф року 2014

 

перше вересня - приз глядацьких симпатій, фотограф року 2014

 

перше вересня - приз глядацьких симпатій, фотограф року 2014

 

перше вересня - приз глядацьких симпатій, фотограф року 2014

 

перше вересня - приз глядацьких симпатій, фотограф року 2014

 

перше вересня - приз глядацьких симпатій, фотограф року 2014

 





Повернутися на головну сторінку блога